Правила поведінки дитини

Шановні батьки!

Ми живемо серед людей, тож від нашої поведінки залежить не тільки ставлення до нас оточуючих, а й наш успіх в суспільстві: за тим, як людина розмовляє, одягається, поводиться за столом, завжди можна визначити, вихована вона чи ні.
Нам усім, без сумніву, хочеться, щоб наші малюки виросли ввічливими, добрими, вихованими, щоб вони вели себе пристойно в суспільстві. а для цього вони мають знати і розуміти правила етикету.
Навчіть своїх дітей:

правил поведінки в дитячому садку:

- завжди вітатися з вихователем, працівниками дитячого садка та дітьми;
- слухати вихователя, не плакати, не пустувати;
- не ламати іграшки, не рвати книги, берегти все;
- не йти з дитячого садка без дозволу;
- сперечатися треба чесно, принципово, не ображаючи один одного, не допускати переходу суперечки у сварку;
- не звертати уваги на тих, хто хоче образити, дражнити, просто потрібно відійти від них;
- не ображати нікого, не дражнити;
- розв'язувати проблеми за допомгою слів, а не кулаків;
- поступатися, шукати вихід із складних ситуацій;
- уміти миритися, не сваритися.

мовленнєвому етикету:

- говорити чітко і спокійно, стежити за силою звуку, ніколи не підвищувати голосу, не кричати;
- вживати чарівні слова у зверненні до дорослих людей та суспільстві;
- до дорослого звератися на "Ви";
- ніколи не вживати нецензурних, брутальних слів, адже це не прикрашає людину, а навпаки - принижує її інтелект.

золотих правил спілкування:

- дотримуватися правил хорошого тону під час спілкування;
- посміхатися, дивитися людині в очі, коли вітаєшся і розмовляєш з нею. Це свідчить про щирість і чесність, якщо хочеш, щоб до тебе добре ставилися, будь і ти добрим до інших;
- ніколи не перебивати розмову людей, а дочекатися, коли розмову закінчать; коли розмовляють дорослі, не слід втручатися в їхню розмову і щось додавати, заперечувати чи стверджувати, коли тебе не питають;
- завжди говорити правду, бо брехня не робить людині честі. У народі кажуть: "Шила в мішку не сховаєш";
- просити вибачення тоді, коли щось зробив ненароком або справді хочеш виправитися, розуміючи свою провину;
- вчіть дитину шанувати старших. Пам'ятайте! Як ви ставитеся до своїх батьків, так і ваші діти ставитимуться до вас.

6 ПРАВИЛ БАТЬКАМ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов’язковою діяльністю, і дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім’єю.

Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров’я школяра. Це пов’язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким піддається школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути виконати завдання у відведений час тощо).

По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (невизначеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до певних наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.

Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, шо саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи.

Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:

- своєчасність переходу від гри до навчання;

- відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілкування

з однолітками;

- правильне виховання в сім’ї;

- усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до

школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного значення навчання в школі;

- у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;

- у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчання,

при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.

Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання?

Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам’ятати наступні правила:

1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 20-30 хв. з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дитина працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується, а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час виконання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитиви мотивація.

2.Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтримувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку) і служить причиною швидкого стомлення).

3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якого-небудь предмета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.

4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійні виявити і виправити свою помилку.

У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:

У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.

Якщо у сім’ї по відношенні до когось із членів сім’ї використовується агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і ображеною.

Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утриматися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.

У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.

Загальна стратегія поводження батьків з метою допомоги дітям для їх більш успішного навчання.

Для цього батьки повинні:

- встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, турботою та любов’ю;

- вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успішність своїх дій;

- спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додатковий завдань;

- контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьківської уваги);

- підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;

- уміти слухати дітей, подавати приклад доброзичливого спілкування.

Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює режимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає.

А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зниження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі став приємною подією в житті всієї родини .

Практичний психолог ДНЗ № 186:

Сергєєва Е.М.

6 порад психолога в підготовці дитини до школи

Ці 6 порад психолога допоможуть полегшити адаптаційний період першокласника в школі, а також підкажуть батькам правильну лінію поведінки на цьому новому етапі життя. Зберігайте спокій і впевненість в тому, що все буде добре.

1. Звичайно, кожна мама чи тато хвилюються за свою дитину, особливо в такий відповідальний момент – перший раз в перший клас. Але пам’ятайте, що саме своїм настроєм і своїми думками, ми формуємо у дитини установку на майбутнє навчання в школі. Тому намагайтесь продемонструвати дитині свою впевненість в тому, що все буде добре, свій спокій і віру в сина/дочку. Ні в якому разі не лякайте дитину школою, стримуйте свої побоювання і острахи. Просто вірте в свою дитину і сприймайте її такою, як вона є.

2. Формуйте позитивне ставлення до школи і вчителів, але водночас будьте чесними. Не варто ідеалізувати школу, говорячи, що там буде безмежно весело, цікаво, захоплююче. Слід говорити правду про можливі труднощі, про необхідність слухати вчителя, виконувати інструкції, які інколи не подобаються. Але обов’язково переконуйте дитину в тому, що все буде добре, що вона справиться, зможе знайти те, що їй до душі, знайде друзів і отримає радість від пізнання нового.

3 . Завжди позитивно відзивайтеся про школу і вчителів. Діти в такому віці все ще дуже залежні від батьківської думки. Вони складають свою думку, своє враження про щось нове (в даному випадку про школу) на основі висловлювань і ставлень батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб вчитель став авторитетом для вашого першокласника, ніколи не говоріть поганого про нього при дитині. Це сприятиме гарній поведінці дитини в школі і додасть мотивації до навчання.

4. Уникайте додаткових стресів і навантажень. Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Початок навчання у школі і так є серйозним стресом для 6-7-річних дітей. Тому, якщо заняття спортом і музикою здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини, почніть водити її туди за рік до початку навчання або після того, як диина адаптується. Повноцінний відпочинок на цьому етапі дуже важливий. Тому нехай дитина проводить більше вільного часу на свіжому повітрі, граючись з друзями.

5. Слідкуйте за режимом дня і повноцінним харчуванням. Розпорядок дня, який не змінюється, допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ваш першокласник – шестирічка, то бажаний і денний сон хоча б на одну годину. Особливо зверніть увагу на харчування дитини. У її раціоні повинні бути присутніми білки (м’ясо, риба, сир, яйця), молочні продукти, вершкове і рослинне масло, свіжі овочі і фрукти, соки. Організм зараз як ніколи потребує додаткової енергії, адже справитися і пристосуватися до нових умов – досить серйозне завдання.

6. Будьте особливо уважними до почуттів дитини в перші місяці. Не пропускайте труднощі, які можливо, виникнуть у дитини. Слухайте сина/дочку, говоріть про школу, про події, про почуття. Намагайтеся разом знаходити шляхи, розповідайте про себе в шкільні роки. Будьте з дитиною більш терплячими і чуйними, щоб вона відчувала спокій і підтримку вдома.

Успіхів вам!

Практичний психолог ДНЗ №186:

Сергєєва Е.М.

Виховання самостійності у малюків

Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли та починає ходити до школи. Проте починати виховувати потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.

Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини.

Зазвичай самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки »; тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності. Якщо говорити про маленьких дітей, то до них більш прийнято використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих».

Фахівці визначають самостійність таким чином:

· вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах;

· вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого;

· вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності;

· вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат);

· вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності;

· вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення

Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити сама, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки.

До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини.

Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системності й може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

До кінця підліткового віку при правильному розвитку самостійність формується остаточно: дитина не просто вміє щось робити без сторонньої допомоги, але і брати відповідальність за свої вчинки, планувати свої дії, а також себе контролювати і давати оцінку результатам своїх дій. Підліток починає усвідомлювати, що самостійність не означає повної свободи дій: вона завжди утримується в рамках прийнятих у суспільстві норм і законів, і що самостійність - це не будь-яка дія без сторонньої допомоги, але дія свідома і соціально прийнятна.

Наші рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчилася, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це самостійно, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо, але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай вона вчиться осягати якісь речі сама і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що представляє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!». Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби самостійних дій. Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д. Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче вона помити підлогу, - дайте їй відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за нею калюжі, що утворилися в результаті її праці, але зате в дитини будуть формуватися навички не тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче вона попрати свій носовичок? Дозвольте їй зробити це. Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати його, адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби. Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослій здається простим і нескладним. Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти їй повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні надіне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати, що їй більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменша дитина 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в стані прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомогу у накритті обіднього столу (розкласти серветки, столові прилади, поставити хліб і т.п.), допомога у догляді за домашнім вихованцем і ін

3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).

4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, частіше всього, гіперопіка дитини і повне усунення від підтримки її дій.

Вихователь-методист ДНЗ №186 Юрченко І.О.

«Створення емоційного комфорту у спільних іграх дітей та батьків»

Ви навіть не уявляєте собі, скільки різних скарбів є у Вашій квартирі. І всі вони допомагають розвивати дрібну моторику дитячих рученят, тактильну чутливість, пам'ять, мовлення, мислення. Не обов'язково скуповувати всі іграшки в магазині. Виявіть фантазію - і прості, доступні предмети стануть відмінними тренажерами для розвитку Ваших дітей.

Сірники, ватяні палички, гудзики, жолуді, каштани... Коли дитина грається із дрібними предметами (звичайно, під наглядом дорослих!), розвивається не тільки дрібна моторика, а й просторове мислення, уява, тактильна чутливість.

Із сірників, ватяних паличок, жолудів, каштанів та гудзиків можна викладати різні малюнки, як довільно, так і за схемою. Причому, всі ці предмети можна сполучити в одному малюнку. Починати краще із простих геометричних фігур - квадрата, трикутника, ромба, сонечка, а потім поступово ускладнювати гру. Із сірників, ватяних паличок добре виходять зірки, їжачки, машинки, ялинки, будь-які фігури, в яких є багато прямих ліній. Спочатку малюнок викладає мама, адже малюка потрібно зацікавити. Потім «мистецький твір» можна робити разом.

Навіть найменшим дітлахам буде корисно перебирати гудзики - витягати з коробочки і складати назад, нанизувати гудзики на мотузочку, робити намиста і браслети. Тільки при цьому мама повинна бути на сторожі! Як би малюк не взяв іграшку до рота! Якщо дитина зовсім мала, і є велика небезпека, що вона проковтне дрібні деталі, насадіть гудзики різного кольору та розміру на тверду міцну волосінь. Така іграшка може бути і брязкальцем, і рахунковим матеріалом, і наочним приладдям для вивчення кольорів, розміру та лічби.

Ігри із сірниками

Всі батьки люблять повторювати: «Сірники дітям - не іграшка!». Правильно, звичайно. Тому що діти можуть що-небудь підпалити ненавмисне.
Але якщо поруч будуть мама або тато, то сірники можуть бути дуже цікавою іграшкою. Так уважає тато. Сьогодні він «У сірники» з Максом грає. Для початку він от яке завдання запропонував.

Утримай сірники.

Покладіть на стіл 5 сірників і спробуйте взяти один із них великими пальцями.
Тепер підніміть другий сірник двома вказівними пальцями. Тепер - третій двома середніми пальцями. потім четвертий - двома безіменними. І, нарешті, п'ятий - двома мізинцями. Хто упустив сірник, той залишиться.

Сірникова картина.

Кожній дитині видайте сірники (скільки хочете - коробку, коробку на двох, коробочку на всіх). За командою учасники починають викладати із сірників картинку на тему, що задана ведучим. Це може бути своє ім'я, прізвище, зображення якої-небудь тварини, смішного сюжету («Тато спить», «Автоперегони», «Троє поросят» тощо). Виграє той, хто впорався швидше (із більш простими завданнями), або той, у кого вийшла найоригінальніша сірникова картина (із більш складними завданнями). Скільки сірників?
Візьміть сірникову коробку і покладіть у неї два сірники. Потрясіть коробку і запитайте в дітей, як вони вважають, скільки сірників зараз знаходиться в коробці. Діти теж можуть потрясти коробку, потримати її в руках. Але відкривати коробку може тільки ведучий. Отже, тепер Ви відкриваєте коробку і даєте дітям можливість перерахувати сірники. Перемагає той, хто назвав максимально близьке число.

Тепер можете ускладнити завдання: відвернувшись від дітей, додайте кілька сірників. Нехай діти знов вгадують їхню кількість.

Сірникові коробки

Сірникові коробки (чим більше, тим краще) можна використати в різних іграх. На чотирьох або шести кришечках, так само як і на внутрішніх коробочках, намалюйте однакові геометричні фігури: квадрат, коло, ромб, трикутник. Перемішайте кришечки і коробки. Попросіть малюків знайти і закрити пари.

Де мій гудзичок?

Якщо сірникових коробок у вас багато, можна їх склеїти в декілька рядів, як ящички в комоді. Іграшкове цуценя принесло із собою гудзик (монетку, фішку, скріпку і т.д.) і хоче покласти його в ящик. Воно кладе іграшку в один з ящиків і розмовляє з малюком, розповідаючи про себе. Потім запитує малюка, в якому з ящиків знаходиться його гудзик. Місце, куди цуценя кладе гудзичок, постійно змінюється. Та й тривалість розмови постійно збільшується. Це завдання чудово тренує зорову пам'ять та увагу дитини.

Ложки, чашки, миски, сковорідки

Маленьким дітям дуже хочеться піти на кухню. А батькам це спричиняє безліч незручностей. Хоча, якщо до процесу поставитися з розумом, то з дитячої цікавості можна отримати багато користі. От, наприклад, всім відомо, що потрібно розвивати тактильне сприйняття. І батьки купують іграшки з різною фактурою поверхні. Потрібно вчити дитину понять "великий - маленький". А на кухні - стільки можливостей! Тут і розмаїтність різних поверхонь (гладкі ложки, ополоники, миски, плошки та шорстка сковорода), і вивчення співвідношень «великий – маленький» (цікаво, скільки ложок вміститься в миску, і чому туди не ввійде ополоник). А як весело стукати ополониками по каструлі або кришкою об кришку!
Тісто цілком можна використати як замінник пластиліну, адже це - чудовий матеріал для ліплення! Воно легко мнеться, менше забруднює, і не буде нічого страшного, якщо дитина для картини з будь-якого підручного матеріалу - гудзиків, жолудів, сірників, круп, мотузочок, ниток, дроту, насіннячок, гілочок тощо. Розминання тіста - цікаве і корисне зенканяття для малюка.
Крупи, сіль, кава, макарони теж знадобляться для «кухонної школи». Дрібну крупу (наприклад, манну) і сіль можна використати для пальчикового малювання. Для цього необхідно висипати крупу на піднос рівним пластом. Помалюйте самі, покажіть дитині, як це цікаво. Проведіть пальчиком по крупі. Вийде яскрава контрасна лінія. Потім візьміть пальчик дитини. Нехай малюк сам намалює кілька хаотичних ліній. Коли дитина зрозуміє, що потрібно робити, можна розпочинати малювання візерунків. Спочатку малює мама, потім - малюк. Малювати можна все, що завгодно: хаотичні лінії, будиночки, кола, забори, хмари, спіралі, обличчя, букви або цифри.

Велику крупу (гречку-ядрицю, горох, квасолю, кавові зернятка) можна використати для викладання картинок, так само як і із сірників, ґудзиків і ватяних паличок. Придатна вона і для аплікацій. Пересипати крупу цікавіше за все в прозорий посуд, щоб було видно.

Вихователь-методист ДНЗ №186 Юрченко І.О.

Повноцінне харчування – запорука здоров’я дитини

Здоров`я дитини – багатство родини!

Здоров`я народу – багатство країни!

З давніх - давен український народ найголовнішою цінністю в житті вважав здоров`я. Навіть вітаючись і прощаючись, люди бажали один одному здоров`я: «Здоровенькі були!», «Дай ,Боже, здоров`я!», «Доброго здоров`я!», «Бувайте здорові!».

Здоров`я- це найвище благо, дароване людині Природою. Без нього не можна зробити життя повноцінним і щасливим.

Кожна людина повинна берегти і зміцнювати своє здоров'я. Адже здорова людина – здорова нація. Правильне харчування оберігає людину від хвороб.

У результаті численних досліджень вчені дійшли висновку, що серед чинників, від яких залежить здоров`я людини:

* 20% на екологічні і соціальні чинники;

* 20% - на спадковість і генетичні порушення;

* 10% на розвиток медицини та охорону здоров`я;

* 50% припадає на спосіб життя людини, на її ставлення до власного здоров`я

В наш час, коли їжа повинна бути кращою, кожна людина, повинна звернути увагу на хвороби українців, які спричинені неправильним харчуванням. Якщо спостерігати за дитячим колективом, то побачимо, що кожна дитина за день вживає велику кількість продуктів які містять барвники, консерванти, ароматизатори. Тому для покращення ситуації яка створилася у державі, кожен виховний заклад проводить низку заходів для покращення дитячого здоров'я.

Харчування повинно містити всі ті речовини, які входять до складу тіла людини . Наша їжа в основному складається з білків, жирів , і вуглеводів, а також мінеральних речовин .

Білки називають головним будівельним матеріалом організму. З них утворюються і ростуть нові клітини, а завдяки цьому росте й людина.

Жири беруть участь в обміні речовин, сприяють зігріванню й запобігають переохолодженню організму.

Людина повинна споживати як тваринні , так і рослинні жири: сало, сметану, сир, горіхи, вівсяні та гречані крупи.

Вуглеводи використовуються як джерело енергії для м`язової роботи: руху, фізичної праці, роботи серця та інших органів.

Вуглеводами нас забезпечують рослини.

Тому необхідними для нас є: хліб, крупи, цукор, картопля, морква, буряки, фрукти, мед.

Для нормальної роботи організму потрібні мінеральні речовини. У невеликій кількості вони містяться в усіх продуктах, які ми споживаємо. У молоці є кальцій і фосфор, які потрібні для росту зубів і кісток.

У таких продуктах, як печінка, нирки, м`ясо, яйця, а також у фруктах і овочах є багато заліза. Залізо входить до складу крові й бере участь у забезпеченні організму киснем. Якщо в крові не вистачає заліза, то з`являється слабкість, і людина швидко втомлюється .

Щоденна добова потреба дітей у білках -90-100г, жирах- 90-100г, вуглеводах-380-400 г. Для повноцінного харчування важливо, щоб з їжею в організм надходили також і вітаміни. Вони підвищують стійкість організму до застудних захворювань.

Якщо бракує вітамінів то з`являються кволість, швидка стомлюваність, знижується опірність організму захворюванням, виникають дуже серйозні порушення діяльності різних органів і всього організму в цілому.

Якщо ми дбаємо про своє здоров`я, потрібно ретельно вибирати їжу. Вона має бути багатою на поживні речовини.

Але ми знаємо, що іноді їжа буває некорисною. Це продукти з малим вмістом поживних речовин. А коли вона не корисна, то зашкоджує нашому здоров`ю, руйнує наш імунітет.

Здоров`я людини – це дар, який потрібно берегти і ніколи не експериментувати з ним.

Бережи своє здоров'я і воно збереже тебе від хвороб!

Медична сестра старша Василинюк Т.М.

Вплив розвитку моторики на розвиток мовлення

Формування правильної вимови у дітей - це складний процес, дитині потрібно навчитися керувати своїми органами мовлення, сприймати звернене до неї мовлення, здійснювати контроль за мовленням оточуючих та власним.
В роботі з дітьми (а особливо з тими, що вже мають порушення мовлення) велику увагу необхідно приділяти розвитку функції дрібних м’язів рук. Рухи рук тісно пов’язані з мовленням, вони є одним з факторів його формування. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини.

Тренування рухів пальців рук дітей покращує не тільки рухові можливості дитини, а й розвиток психічних і мовних навичок. У свою чергу, формування рухів руки тісно пов’язано з розвитком рухового аналізатора і зорового сприймання, різних видів чутливості, просторового орієнтування, координації рухів та ін.

Рівень розвитку дрібної моторики - один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання. Недарма в багатьох школах України існують, так звані, співбесіди, тестування під час яких серед інших завдань дитині пропонуються завдання на визначення рівня розвитку дрібної моторики. Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.
Недостатній розвиток зорового сприймання, уваги та, зокрема, дрібної моторики, призводить до виникнення негативного ставлення до навчання.

Саме тому робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем:

- по-перше, впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини,

- по-друге, покращують розвиток мовлення малюка,

- по-третє, готують його до оволодіння навичок письма.

З самого раннього віку необхідно починати роботу з розвитку дрібної моторики. Вже в ранньому дитинстві можна виконувати масаж пальчиків, впливаючи тим самим на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. В ранньому та молодшому дошкільному віці необхідно виконувати прості вправи, які супроводжуються віршованим текстом (наприклад "Сорока”), не забувати про розвиток елементарних навичок самообслуговування: застібання та розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п. і, звичайно, в старшому дошкільному віці робота з розвитком дрібної моторики та координації рухів руки має стати важливою частиною підготовки до школи.

Пам’ятайте, що малюкам пропонуються вправи у спрощеному варіанті, доступні їх віку. Більш старшим дітям завдання можна ускладнювати.
Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ. Завдання з розвитку рухів пальців рук повинні приносити дитині радість, не повинні викликати перевтомлення. Велике значення в цих іграх-вправах має текст. Він має бути веселим, доступним для дітей даного віку. Необхідно пояснювати значення тих чи інших рухів чи положень пальців, зацікавлювати дітей у виконанні цих рухів, створювати сприятливий емоційний настрій.
Щоб сприяти розвитку пальців рук і тим самим розвивати мовлення вашої дитини, можна запропонувати малюкам наступні завдання: Розминати пальцями пластилін, глину. Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики. Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто. Стискати та розтискати кулачки. Робити м’які кулачки, які можна легко розжати і в які дорослий може просунути свої пальці; та міцні, які не розтиснеш. Двома пальцями руки (вказівним та середнім) "ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони біжать. Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою. Показувати окремо тільки по одному пальчику. Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу. Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі. Нанизувати великі ґудзики на нитку. Зав’язувати вузлики на мотузці. Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки. Закручувати шурупи, гайки. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками. Складання матрьошок. Малювання у повітрі. Ігри з піском, водою. Малювати, розфарбовувати, штрихувати. Різати ножицями.
Для розвитку дрібної моторики дитини Ви можете використати розмальовки.
Важливою частиною роботи з розвитку дрібної моторики є пальчикова гімнастика. Ці ігри дуже емоційні, їх можна проводити повертаючись з дитячого садка, сидячи в черзі до лікаря, у транспорті та, звичайно, вдома. Вони дуже захоплюючі і сприяють розвитку мовлення та творчої діяльності. «Пальчикові ігри» начебто відтворюють реальність навколишнього світу – предмети, тварин, людей, їх діяльність, явища природи. В ході «пальчикових ігор» діти, повторюючи рухи дорослих активізують моторику рук та мовлення.
«Пальчикові ігри» – це інсценування яких-небудь рифмованих розповідей, казок з допомогою пальчиків. Багато ігор потребують участі обох рук, що дає можливість дітям орієнтуватися в поняттях «праворуч», «ліворуч», «вгору», «вниз» і т.п. На початку та вкінці гри необхідно включати вправи на розслаблення, щоб зняти зайве напруження у м’язах. Це може бути поглажування від кінців пальців до долоні, легке потрушування, помахування руками.

Моя сім’я

Цей пальчик – мій дідусь,

Цей пальчик – моя бабуся,

Цей пальчик – мій татусь,

А оцей - моя матуся,

Ну, а цей маленький – я,

Ось уся моя сім’я.

(Почергове згинання пальчиків починаючи з великого)

Хованки

Пальці в хованки всі грались

Ось так, ось так,

В кулачки всі заховались,

Ось так, ось так.

(Ритмічно згинати та розгинати пальці, покрутити кулачком)

Сорока

Сорока білобока

Кашу варила

Діточкам давала.

Цьому дала,

Цьому дала,

Цьому дала,

Цьому дала,

А цьому не дала:

Ти дрова не рубав

І води нам не давав,

Ти і піч не натопив

І нічого не поїв.

(Вказівним пальцем правої руки водити по долоні лівої. Згинати почергово кожний палець, крім мізинця. Згинати і розгинати всі пальці в ритмі потішки)

Зайці

Скаче зайчик перший

Під високою сосною,

А під другою сосною,

Скаче зайчик другий.

(Вказівний і середній пальці правої руки підняті вгору, всі інші випрямлені і з’єднані. Долонею правої руки тримати вертикально вгору. Пальці широко розставлені. І так само іншою рукою)

Соління капусти

Ми капусту порубали,

Свіжу моркву натирали,

Ми капусту посолили

З неї соку надушили.

(Різки рухи прямими кистями рук, пальці з’єднані, долоні прямі. Почергові рухи рук до себе і від себе. Пальці стиснуті в кулаки. Кінчики пальців обох рук зібрані разом, імітуємо посипання сіллю. Інтенсивно стискаємо пальці обох рук в кулаки)

Коза і козенята

Іде коза рогата,

Коза бородата,

Козенятко спішить,

Дзвоником дзвенить.

(Вказівний і мізинець правої руки вгору. Інші притиснути до долоні. Вказівний і мізинець палець вгору. Пальці долоні прямі, з’єднані з великим, опущені до низу)

Замок

На дверях замок висить,

Ми його відкриєм вмить.

Постукали, покрутили

І легесенько відкрили.

(Ритмічні швидкі з’єднання пальців обох рук в замок. Пальці зціплені в замок, руки тягнуться в різні сторони. Рухи зціпленими пальцями від себе, до себе. Пальці зціплені біля долонею постукують один одного. Пальці розціплюються, долоні в сторони.)

Вихователь-методист ДНЗ №186 Юрченко І.О.

Кiлькiсть переглядiв: 140

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.